Колись він був дерев’яним і платним. Історія центрального вінницького мосту

Фото: Пам’ятки UA

• На початку XX століття у Вінниці постало питання про надійний зв'язок центральної частини міста з Замостям, де розташувались основні промислові підприємства та залізнична станція.
• До того часу цей зв'язок здійснювався через дерев'яний міст, що був перекинутий в 1886 році через Південний Буг.

Впродовж багатьох століть головною сполучною ланкою двох міських частин Вінниці виступали поромні переправи. Вони знаходились приблизно в тих місцях, де пізніше будуть побудовані три сучасних вінницькі мости.

Значне зростання чисельності міського населення, промислово-економічний бум призвели до збільшення пасажиро-потоку між берегами в рази.

У другій половині ХІХ століття городяни все активніше підштовхували вінницьку адміністрацію до нагального вирішення питання сполучення через Південний Буг. Про це пише Пам’ятки UA.

Нарешті в 1886-ом в міській скарбниці були винайдені кошти для зведення першої стаціонарної переправи через Південний Буг.

Дерев’яний міст на масивних палях в районі сучасного Центрального (приблизно там, де через кілька десятиліть з’явиться електростанція) значно посприяв стрімкому розвитку міста, хоч користування переправою через річку і було платним (від однієї копійки за прохід однієї особи до п’яти — за проїзд воза), а вантажопідйомність — обмеженою.

Металеві мости Артинова

Подальше зростання міста та обмежені можливості дерев’яної споруди всього через півтора десятиліття призвели до розробки головним архітектором Вінниці, Григорієм Артиновим (1860 — 1918), проекту нового шляху сполучення між тодішньою Поштовою (нині Соборною) та лівобережжям. Він передбачав спорудження двох окремих металевих мостів на опорах з перемичкою біля острову Кемпа.

Конструкція двох швелернних мостів вагою 442 тони кожен трохи південніше сучасного Центрального, будівництво яких було закінчено в 1902-ому, виявилася на стільки вдалою за всіма технічними характеристиками, що вже десятиліття по тому (28 жовтня 1913 року) через них пройшов перший трамвай, що поєднав залізничний вокзал на лівому березі та Жіночу гімназію (тепер ліцей№2) — на правому.

Фактично ті мости Артинова, можливо, і досі б служили місту вірою і правдою (опори західної частини і досі своєрідним пам’ятником прикрашають східну протоку біля Кемпи), якби тікаючи червоноармійці в 1941-ому підірвали переправу.

За часів німецької окупації поряд із зруйнованими конструкціями в 1943-ому були споруджені їхні тимчасові дерев’яні аналоги, які використовувалися до 1949 року (без відновлення трамвайного сполучення через їхню обмеженість вантажопідйомності).

Центральному мосту 70 років

Новий сучасний Центральний міст пов’язав вінницькі береги в 1953-ому. В основу його масивної, виконаної зі сталі та бетону конструкції одразу були закладені характеристики на перспективу розвитку траспортного навантаження, тому і зараз, на світанку третього тисячоліття залишається однією з актуальних транспортних магістралей міста.

Шестипролітний арковий залізо-бетонний Центральний вінницький міст довжиною 129 метрів має по дві автомобільні та трамвайні смуги (по одній на кожний напрямок, як і пішохідних зон за бетонними відбійниками). Прикрашений він з боку річки масивними чавунними мереживними ґратами та колонами (по дві на кожному березі), які в 2014-ому прикрасила місцева та державна символіка.

Читайте також:

В садибі Михайла Коцюбинського у Вінниці висадили агави

Садиба з мезоніном у центрі Вінниці: історія і архітектура будинку Гогленкова

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.